Київський національний економічний університет давидович оксана ігорівна - страница 2


Е


К


С


П


О


Р


Т


Н


А


Е


К


С


П


А


Н


С


І


Я



Сприяння спеціалізації у виробництві експортної продукції

Підвищення рівня продуктивності в експортному секторі

Ефективний перерозподіл ресурсів і зростання виробництва


Е


К


О


Н


О


М


І


Ч


Н


Е


З


Р


О


С


Т


А


Н


Н


Я






Послаблення

валютних

обмежень

Полегшена можливість задоволення внутрішнього попиту через імпорт

Розширення

внутрішнього виробництва






Використання переваг від ефекту економії на масштабах

Доступ до іноземних ринків товарів і послуг







Збільшення валютних

надходжень, доходу експортерів

Зростання високотехнологічного імпорту, доступ до нових технологій, методів управління, капітальних товарів


Підвищення продуктивності праці, конкурентоспроможності виробництва і продукції










Збільшення інвестицій у виробництво товарів з високим ступенем обробки, наукові дослідження і розробки, людський капітал

Розширення власної технологічної бази, підвищення народногосподарської ефективності





Акумуляція валютних резервів

Підвищення міжнародної валютної ліквідності, скорочення зовнішньої заборгованості

Покращення міжнародного іміджу, досягнення високого конкурентного статусу






Рис. 1. Взаємозв’язок між експортною експансією та

економічним зростанням країни


диверсифікація зовнішньоторговельних потоків; дієвий механізм державного сприяння експорту. У дисертаційній роботі наголошується на тому, що ефективний експорт повинен забезпечувати розширений ринковий простір для реструктуризованих галузей і виробництв, готових до інтенсивної міжнародної конкуренції, стабільні валютні надходження, якісний розвиток економіки та її інтегрування у світове господарство на основі інноваційно-технологічних переваг.

Комплексне дослідження та узагальнення зарубіжного досвіду експортоорієнтованого розвитку дало змогу обґрунтувати висновок про досягнення на його основі значного соціально-економічного ефекту, найбільш суттєвого у країнах Південно-Східної Азії, які зуміли ефективно скористатись можливостями динамізації економіки, пов’язаними з перевагами міжнародного поділу праці. Аналіз експортної динаміки у Південній Кореї, Тайвані, Гонконгу, Сінгапурі, Китаї, Японії дозволив автору стверджувати, що ключова роль у досягненні безпрецедентних темпів їх зростання належить промисловому, передусім високотехнологічному, експорту. Дисертантом досліджено механізми його стимулювання та ідентифіковано домінуючі важелі державної підтримки: фінансові, податкові стимули, інструменти митно-тарифної політики, міжнародне науково-технічне співробітництво, кооперація уряду з приватним бізнесом, спільні технічні проекти з урядами інших країн, створення державних агентств сприяння експорту, резервних фондів для розвитку нових ринків і відшкодування експортних збитків, залучення великих обсягів прямих іноземних інвестицій у стратегічні галузі, страхування та моніторинг експорту, технічно-консультаційна підтримка, розробка і реалізація державних програм сприяння розвитку високотехнологічних галузей. При цьому ефективність експортоорієнтованого розвитку досягалась завдяки попередній макроекономічній стабілізації, проявом якої була координація інфляційної та валютної політик. Виходячи з цього, автором аргументовано, що у створенні середовища, де відбувається експортна експансія, макроекономічна політика є не менш важливою, ніж власне торговельна.

У розділі 2 „Передумови та особливості розвитку експортного сектора України” досліджується місце України в міжнародному поділі праці, аналізуються особливості її експортоорієнтованого розвитку, фактори впливу на експортну динаміку та роль останньої в економічному зростанні України.

Проведений аналіз дозволив дисертанту стверджувати, що місце України в міжнародному поділі праці визначається природно-географічними особливостями та соціально-економічними умовами, які на сьогоднішній день вже втратили своє вирішальне значення у світовому господарстві, поступившись науково-технологічним факторам (масштаби науково-дослідних робіт, технологічна диверсифікація, рівень інноваційних розробок і винаходів, інтелектуальні, науково-технічні досягнення та їх ефективне використання). Зазначено, що неефективне інтегрування України у світовий ринок суперечить потенційним можливостям її економіки, стратегічним пріоритетам та ключовим тенденціям світогосподарського розвитку (якісна трансформація структури світового господарства, зростання ролі комп’ютеризації, інтелектуалізації, сфери послуг, перехід до ресурсозберігаючих технологій, глобальне поширення торговельної лібералізації та економічної відкритості, стирання відмінностей між національними моделями виробництва і споживання, збільшення частки високотехнологічної продукції у світовій торгівлі, поява нових галузей промисловості та ін.). Нееквівалентна участь у міжнародному поділі праці, формування іміджу „сировинного придатка” загрожують економічній безпеці країни і зумовлені, як резюмує автор, особливостями і наслідками функціонування адміністративно-командної системи, проблемами трансформаційного періоду у всіх сферах соціально-економічного буття, різкою переорієнтацією зовнішньоекономічного курсу України зі Сходу на Захід, втратою значної кількості часу на неефективну, невиважену політику у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Позитивні фактори інтеграції України у світове співтовариство, такі як зміна системи економічних відносин, розпочаті структурні реформи, лібералізація господарських зв’язків, участь у міжнародних організаціях, економічне піднесення протягом останніх років, зниження інфляції, стабільність національної валюти, з одного боку, все ще не призвели до суттєвого покращення її конкурентного статусу, але з іншого, - забезпечили базові передумови ефективного експортоорієнтованого розвитку.

Застосування комплексної методики у визначенні рівня торговельної відкритості України на основі індикаторів обсягів зовнішньої торгівлі та торговельного захисту дало змогу дисертанту оцінити його як помірний. Це виражається у високих показниках частки зовнішньої торгівлі, експортної та імпортної квот, досить низькому середньому імпортному тарифі, відсутності державної монополії на зовнішню торгівлю, ринковому обмінному курсі, поступовому спрощенні процедур митного контролю та оформлення товарів і в той же час, - у помітних кількісних обмеженнях та технічних бар’єрах, застосуванні експортних мит, суттєвій корупції на митницях, високому ступені регіоналізації імпорту, що викликано, насамперед, значною залежністю від російських енергоносіїв. Незважаючи на те, що експортоорієнтована модель економічного розвитку може бути ефективною тільки в умовах ліберального торговельного режиму, збалансування національних економічних інтересів об’єктивно виправдовує застосування поміркованих заходів селективного протекціонізму до пріоритетних галузей економіки з метою розвитку нових порівняльних і конкурентних переваг, формування раціональної виробничо-торговельної структури. На думку автора, протекціоністський захист таких галузей, вибраних з урахуванням сучасних тенденцій розвитку світової торгівлі та стратегічних інтересів держави, повинен базуватись на принципах тимчасовості, економічної доцільності та встановлення його тривалості для кожної конкретної галузі, переважно на нетарифній основі.

Досліджуючи ефективність товарної структури вітчизняного експорту, дисертант уперше для України розраховує індекси його структурної зміни та диверсифікації за товарними розділами міжнародної стандартної торговельної класифікації (табл. 1). Виходячи з отриманих значень, автором констатовано високий ступінь традиційності та суттєві відхилення від світової товарної структури українського експорту, що свідчить про неефективність останнього. Частка високотехнологічної продукції в сукупному експорті України становить 4,3%, що у шість разів нижче середньосвітового показника, причому розрив має тенденцію до поглиблення. Водночас найбільшу частку - 40% - займає експорт недорогоцінних металів та виробів з них, на який у світі припадає лише близько 5%.

У роботі наголошується, що неефективна товарна структура, яку утворюють продукція металургійної та хімічної промисловості, сільськогосподарська сировина і будматеріали, в майбутньому не зможе забезпечити зростання валютних надходжень, що зумовлюється притаманністю цій продукції таких негативних особливостей, як висока енергомісткість, залежність від імпорту енергоносіїв, вразливість до зовнішньої кон’юнктури та антидемпінгових заходів. З метою уникнення подальшого нееквівалентного зовнішнього обміну, залежності від країн з розвинутими технологіями та забезпечення виграшу у довгостроковій перспективі необхідно формувати нову, переважно технологічну та наукомістку спеціалізацію поряд з підвищенням нецінової конкурентоспроможності традиційних галузей і виробництв.

Таблиця 1

^ Показники ефективності українського експорту



Товарний

розділ1

Індекс структурної зміни у 2002 р2


Індекси диверсифікації

Відхилення від світової структури



1996

рік



1997

рік



1998

рік



1999

рік



2000

рік



2001

рік



2002

рік

Незначне

Помірне

Значне

0

0,36

0,37

0,23

0,2

0,25

0,15

0,22

0,28

+







І

0,18

0,17

0,11

0,14

0,2

0,16

0,09

0,09

+







II

0,18

0,27

0,34

0,37

0,33

0,36

0,25

0,23

+







III

0,72

0,94

0,980,9 0,98

0,71

0,73

0,94

0,96

0,97







+

IV

0,24

0,4

0,25

0,32

0,31

0,41

0,34

0,48




+




V

0,26

0,53

0,43

0,43

0,44

0,44

0,43

0,42




+




VI

0,36

0,66

0,79

0,79

0,77

0,79

0,73

0,7







+

VII

0,15

0,66

0,66

0,73

0,73

0,72

0,7

0,75







+

VIII

0,00

0,34

0,35

0,37

0,37

0,34

0,35

0,33




+




IX

0,07

0,37

0,15

0,17

0,3

0,09

0,12

0,21

+







Високотехнологічні

товари


0,03


0,85


0,88


0,93


0,98


0,99


1,0


1,0








+

Сукупний товарний

експорт


0,25


0,52


0,52


0,53


0,53


0,53


0,51


0,53








+


Примітки.1 Товарні розділи за міжнародною стандартною торговельною класифікацією (SITC Rev. 3): 0 – Їжа і живі тварини; І – Напої і тютюн; ІІ - Необроблені сировинні матеріали, за виключенням палива; ІІІ – Мінеральне паливо, пально-мастильні матеріали і пов’язана з ними продукція; IV – Тваринні і рослинні масла та жири; V – Продукція хімічної і пов’язаної з нею промисловості; VI – Продукція обробної промисловості; VII – Машини і транспортне обладнання; VIII – Різні промислові товари; IX – Інша продукція, не зазначена ніде більше.

2 – порівняно з базовим, 1996 роком.

Джерело: розраховано автором на основі даних і методології ЮНКТАД за формулами:

n n

Ii = (∑ |S1ij – S0ij|) / n; XD = (∑|hij – hi|) / n,

i=1 i=1

де Ii, XD – відповідно індекси структурної зміни та диверсифікації експорту; S0ij , S1ij - частки товару (товарної групи) і країни j в загальній структурі експорту відповідно у базовому та розглядуваному роках; hij , hi - частка товару (товарної групи) і відповідно в загальному експорті країни j і в загальному світовому експорті; n – кількість товарів (товарних груп).

Дана обставина набуває більш вагомого значення з огляду на те, що експорт товарів з високою часткою доданої вартості суттєво впливає на валовий внутрішній продукт України та його зростання. Автором емпірично доведено тісний, прямий, статистично значущий взаємозв’язок між ними: зі збільшенням експорту товарів з високим ступенем обробки, який включає високотехнологічні товари, на 1 млн. дол. ВВП України зростає на 0,56 млн. дол., тоді як збільшення інвестицій в основний капітал на 1 млн. дол. призводить до зростання ВВП на 0,43 млн. дол. Водночас зв’язок між кількістю зайнятих та обсягами ВВП є незначущим. Обґрунтовано висновок, що нарощування високотехнологічного та наукомісткого експорту здатне забезпечити економічну могутність та успіх України в глобальній конкуренції.

У дисертаційній роботі наголошено, що поряд з якісним оновленням товарної структури і трансформацією факторних переваг у науково-технологічні необхідною є географічна диверсифікація експорту. Надвисока і нераціональна залежність зовнішньої торгівлі України від російського ринку (18% експорту та 41% імпорту), яка пояснюється його великою місткістю, помітно нижчим рівнем конкуренції в порівнянні з ринками розвинутих країн, відносно низьким рівнем транспортних витрат, подібністю структур споживання, наявністю усталених виробничо-торговельних зв’язків між підприємствами обох країн, створює загрозу для виходу вітчизняних експортерів на нові, перспективніші ринки збуту, нарощування високотехнологічного імпорту з розвинутих країн.

Міжнародна спеціалізація в галузі високотехнологічних товарів визначається адекватною економічною політикою держави, спрямованою на забезпечення технологічного лідерства. Виходячи з цього, автором запропоновано відповідні об’єктивним потребам розвитку національної економіки інструменти державного сприяння експорту (фінансові, митно-тарифні, податкові, інвестиційні, інституційні), які повинні бути спрямовані на пряме зниження стимулів для вивозу сировинних товарів і на ті стадії експортного виробництва, де створюється перспективний, конкурентоспроможний продукт, узгоджуватись з нормами та принципами СОТ. Механізм експортного сприяння, на думку дисертанта, має також базуватись на врахуванні чинників, які визначають динаміку та структуру експортних потоків, що обумовило їх ґрунтовне дослідження в роботі та класифікацію на внутрішні (макроекономічні, фінансові, інноваційні, структурні, цінові, інституційні, політичні) і зовнішні (кон’юнктурні, протекціоністські, конкурентні, фінансові, цінові, глобалізаційні, інтеграційні).

Враховуючи важливість торговельних зв’язків України з ЄС у контексті її євроінтеграційних прагнень, автором дана якісна оцінка наслідків його розширення на динаміку і структуру вітчизняного експорту. Дисертант науково обґрунтовує, що загалом приєднання до ЄС десяти нових членів матиме позитивний ефект на обсяги українського експорту в довгостроковому періоді завдяки уніфікації митного тарифу (зокрема, спільного застосування Генералізованої системи преференцій щодо України), торговельно-адміністративних правил (зокрема, технічних стандартів), пожвавленню економічної кон’юнктури розширеного ринку та сприятиме нарощуванню продукції з високим ступенем обробки.

Автором за допомогою економетричного моделювання здійснена кількісна оцінка впливу прямих іноземних інвестицій, валютного курсу, індексів світових цін на мінеральну продукцію, руди і метали, а також відсоткових ставок за кредити вітчизняним товаровиробникам на обсяги сукупного товарного експорту України та доведено, що найбільший вплив на його зростання мають прямі іноземні інвестиції (пряма залежність), оскільки вони є джерелом не лише додаткового капіталу, а й нових знань, маркетингових навичок, науково-технічного, управлінського і виробничого досвіду, технологічного трансферу, що дає можливість підвищити продуктивність праці і якість виробництва, конкурентоспроможність товарів на світовому ринку, стимулювати технологічні нововведення та інновації і на цій основі забезпечити нарощування ефективного експортного потенціалу. Дещо менший, проте значущий зв’язок спостерігається між обсягами експорту та валютним курсом (обернена залежність), а також між обсягами експорту та індексами світових цін (пряма залежність), що дозволило дисертанту зробити висновок про його превалюючу цінову конкурентоспроможність. Побудована модель має вигляд: У = -1584,92 + 0,86 X1 – 3,53 X2 + 32,74 X3 + 1,45 X4, де Х1 – обсяги прямих іноземних інвестицій, Х2 – валютний курс, Х3 – індекси світових цін, Х4 – відсоткові ставки за кредити товаровиробникам (статистично незначущі).

У розділі 3 ”Механізм забезпечення ефективного експортоорієнтованого розвитку України” розглядаються основні шляхи та інструменти формування дієвого інституційного середовища, досягнення високої інвестиційної привабливості та інноваційної спроможності економіки для забезпечення ефективної експортоорієнтованої моделі розвитку України.

Автором запропоновано три основні складові механізму реалізації ефективного експортоорієнтованого розвитку України: вдосконалення інституційної інфраструктури сприяння експорту, оптимізація прямого іноземного інвестування, підвищення інноваційної спроможності та технологічного рівня виробництва. Зазначено, що цей механізм повинен забезпечити перерозподіл ресурсів із застарілих, безперспективних виробництв на користь нових, переважно високотехнологічних та наукомістких галузей, які мають стати носіями економічного зростання України в масштабах світового ринку.

Проведений аналіз інституційного середовища сприяння експорту, інвестиційної привабливості та інноваційної діяльності України дозволив дисертанту обґрунтувати висновок, що на сучасному етапі не створені достатні позитивні передумови для стимулювання конкурентоспроможного, високотехнологічного експорту. Основними причинами такого становища, як резюмує автор, є недосконала законодавча база, низькі показники реформування банківського сектору та ринку цінних паперів, ускладнений доступ експортерів до інформації, нерозвинута система підтримки малих і середніх підприємств, значний ступінь державного втручання в бізнес, повільні темпи реформування адміністративної системи, незначний рівень лібералізації міжнародного руху капіталів, корупція, політичні ризики, малі обсяги фінансування інноваційної та науково-технічної діяльності, відсутність дієвої інноваційної політики держави.

Досліджуючи роль і значення інституцій (як сукупності законодавчих норм, правил та інструментів, державних та недержавних організацій, установ та інших структурних одиниць) для розвитку конкурентоспроможного експортного потенціалу, автор наголошує, що вони повинні забезпечити формування організованого, збалансованого економічного середовища, упорядкованість та високу результативність діяльності експортерів як на національному, так і на міжнародному рівнях, орієнтувати її на соціально спрямований результат. З цією метою в роботі сформульовано низку рекомендацій щодо поліпшення інституційної складової експортоорієнтованої моделі: розробка ефективної системи загальних правових норм і правил, покликаних захищати права власності; підвищення якості фінансової системи на основі реформування банківського сектора і фондового ринку, заохочення іноземного банківського капіталу, співпраця з міжнародними банками; розвиток венчурного фінансування, лізингу, кредитних схем, надання урядових ресурсів та гарантій через приватні фінансові інститути з метою збільшення можливостей фінансування малих і середніх підприємств-експортерів; розширення функцій страхових компаній, зокрема, страхування витрат, пов’язаних з пошуками зарубiжних ринкiв збуту, надання прямих кредитів iмпортерам на закупiвлю, експортних фiнансових гарантiй банкам та iншим комерцiйним установам; забезпечення системи зовнішньоекономічного моніторингу з залученням банків і страхових компаній, бізнес-груп, інформаційних служб транснаціональних корпорацій, державних органів; інтеграція України в міжнародний інформаційний простір; скорочення неефективно діючих та створення низки нових інституцій з урахуванням найбільш актуальних потреб експортерів та досягнень світового досвіду (інформаційно-консалтинговий центр сприяння експорту, рада міжрегіонального співробітництва, фонд експортних кредитів, центр сприяння високотехнологічному експорту, центри розвитку малого бізнесу).

Виходячи із суттєвого впливу на величину експорту прямих іноземних інвестицій, дисертантом досліджено можливості та передумови збільшення їх обсягів. Обґрунтовано, що орієнтація економічного розвитку України на технологічно-інноваційну основу обумовлює необхідність домінуючого зосередження інвестиційних ресурсів у галузях, які базуються на науково-технічних досягненнях. Автором доведено, що традиційні фактори заохочення зарубіжних інвестицій (наявність природно-сировинних ресурсів, значний інтелектуальний і науково-технічний потенціал, місткий ринок, вигідне географічне положення країни, низька вартість робочої сили) втрачають свою вирішальну роль у країнах з перехідною економікою, все більше поступаючись таким, як макроекономічна стабільність, ступінь лібералізації ділового середовища, зовнішньої торгівлі та руху капіталів, прозорість і передбачуваність правового поля, якість державного управління та реформування адміністративної системи, ефективність фінансового сектора, рівень корупції та політичних ризиків, міжнародний імідж країни. На основі вказаних чинників автором розраховано середній індекс інвестиційної привабливості України (42,9), за яким вона поступається більшості країн Центральної і Східної Європи.

У дисертаційній роботі зазначено, що поліпшення інвестиційного клімату України з метою оптимізації іноземного інвестування, орієнтованого на інноваційно-технологічні пріоритети розвитку, відбуватиметься за умов цінової і валютної стабільності; передбачуваності податкової системи, надання економічно обґрунтованих податкових та митних пільг для інвесторів; спрощення процедур і зниження витрат ведення бізнесу, зменшення кількості перевірок; вдосконалення законодавчої бази, збільшення фінансування судів для забезпечення їх незалежності; створення рівних умов діяльності для вітчизняних та іноземних компаній; забезпечення легальності та справедливої конкуренції приватизаційного процесу, перегляду списку стратегічно важливих компаній, усунутих від приватизації; надання гарантій приватному сектору щодо недопущення експропріації; скасування існуючих експортних, а також низки імпортних обмежень, спрощення національної системи сертифікації, визнання міжнародних стандартів і сертифікатів якості; подальшої лібералізації руху капіталів; боротьби з корупцією на всіх рівнях адміністративного управління, участі України у міжнародних антикорупційних програмах; активізації зусиль щодо інтеграції в ЄС та створення зон вільної торгівлі; вступу до СОТ; розробки державної програми стимулювання іноземних інвестицій, спрямованих на нагромадження капіталу.

Особливу увагу дисертант звертає на необхідність реалізації ефективної державної інноваційної політики з метою стимулювання науково-технічного розвитку, підвищення технологічного рівня виробництва, покращення можливостей міжнародного технологічного обміну, що сприятимуть якісній зміні експортного профілю України та формуванню її технологічної спеціалізації. Головним завданням інноваційної політики держави, безальтернативність якої пояснюється недосконалістю ринку, асиметричністю інформації, необхідністю вирівнювання потенціалу регіонів, створення конкурентних переваг, забезпечення технологічного лідерства, є створення та підтримання в Україні таких умов, за яких стають можливими і вигідними випуск та комерціалізація конкурентоспроможної інноваційної продукції.

Автором запропоновані основні шляхи підвищення інноваційної спроможності України як необхідної передумови її успіху у високотехнологічному обміні та ефективного експортоорієнтованого розвитку: збільшення обсягів фінансування науки і освіти, інвестицій у венчурний капітал, повне або часткове фінансування венчурних фірм з держбюджету протягом перших років їх діяльності; концентрація коштів на виконанні обмеженої кількості науково-технічних програм, пов’язаних з розробкою технологічних пріоритетів, визнаних у розвинутих країнах світу; пільгове кредитування і страхування високотехнологічних галузей та виробництв; підвищення якості системи освіти, розвиток її моніторингу, впровадження системи „постійного навчання”, залучення зарубіжних учених в освітні та науково-дослідні установи, фінансова підтримка вітчизняних науковців; інтеграція в міжнародні науково-дослідні, технологічні мережі та програми; посилення координації всіх науково-дослідних робіт; розширення правової бази інноваційної діяльності; створення Комісії з технологій та інновацій; нарощування високотехнологічного імпорту; забезпечення децентралізованої співпраці держави, бізнесу, освітніх та науково-дослідних установ; проведення державної експертизи інноваційних проектів; формування сучасної інноваційної інфраструктури з розвинутою мережею технопарків, бізнес-інкубаторів, торговельних інноваційних бірж, експертно-аналітичних груп; створення незалежної науково-експертної ради технопарків, консультаційних центрів для надання послуг інноваторам; організація науково-дослідних центрів при провідних навчальних закладах; заснування інноваційних мереж; розробка програм інноваційних досліджень для малого і середнього бізнесу, планів інноваційної і технологічної політики, стратегії прискореного розвитку високотехнологічних виробництв.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо визначення засад ефективної експортоорієнтованої моделі економічного розвитку та розробки науково обґрунтованого механізму її забезпечення в Україні. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють зробити висновки, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення.

1. Науковий інтерес до моделей економічного розвитку виникає в умовах реформування стратегії і механізму економічного розвитку країни, спричинених необхідністю забезпечення прискореного зростання та підвищення добробуту населення. Їх різноманітність зумовлена еволюцією світового господарства, динамічними змінами міжнародного конкурентного середовища, унікальними соціально-економічними, політичними, історико-культурними особливостями кожної країни. Моделі економічного розвитку можна розрізняти за такими основними ознаками, як ключовий фактор господарського зростання, рівень торговельної відкритості та значення зовнішнього фактора, особливості певної країни чи групи країн, рівень промислового розвитку, співвідношення ролі держави і приватного сектора в економіці, ступінь державного втручання в економіку.

2. Експортоорієнтована модель економічного розвитку пояснює його динамізацію позитивним ефектом від експортної експансії, яка стимулює економічне зростання країни через сприяння ефективному перерозподілу ресурсів, інтенсивній конкуренції, послаблення валютних обмежень, використання переваг від ефекту економії на масштабах, акумуляцію валютних надходжень та резервів, що забезпечує, відповідно, підвищення продуктивності факторів виробництва, збільшення високотехнологічного імпорту, розширення власної технологічної бази, поліпшення міжнародної валютної ліквідності та високий конкурентний статус країни. Зростаюча роль зовнішніх чинників у розвитку національних економік, висока експортна залежність та особливості внутрішнього ринку України обґрунтовують доцільність реалізації нею експортоорієнтованої моделі та безальтернативність забезпечення її ефективності для досягнення економічної безпеки, прискореного зростання, підвищення добробуту населення, еквівалентної участі країни в міжнародному поділі праці. Критеріями ефективності є торговельна відкритість країни; макроекономічна стабільність; наближення товарної структури експорту до світової, зокрема, нарощування високотехнологічного експорту; географічна диверсифікація зовнішньоторговельних потоків; дієвий механізм державного сприяння експорту.

3. Світовий досвід засвідчує ключову роль промислового, передусім високотехнологічного, експорту в забезпеченні високих темпів економічного зростання та переходу до вищого рівня розвитку багатьох країн. Економічний бум країн Південно-Східної Азії став можливим завдяки виваженій і продуманій політиці державного сприяння експорту на основі застосування інструментів митно-тарифної політики, фінансових, податкових стимулів, міжнародного науково-технічного співробітництва, кооперації уряду з приватним бізнесом, залучення великих обсягів прямих іноземних інвестицій у стратегічні галузі, реалізації державних програм сприяння розвитку високотехнологічних виробництв, що відбувались в умовах стабільного макроекономічного середовища, координації валютної та інфляційної політик.

4. На сучасному етапі експортоорієнтована модель розвитку України лише частково відповідає критеріям ефективності, що проявляється у стабілізації макроекономічного середовища; помірній торговельній відкритості, яка характеризується, з одного боку, високими частками експортної та імпортної квот, досить низьким середнім імпортним тарифом, відсутністю державної монополії на зовнішню торгівлю, ринковим обмінним курсом, а з іншого, - помітними кількісними обмеженнями та технічними бар’єрами, суттєвою корупцією на митницях, високим ступенем регіоналізації імпорту, викликаним значною залежністю від російських енергоносіїв; неефективній товарній структурі експорту, якій притаманні незначні структурні зміни, превалювання первинної продукції, низька частка високотехнологічних товарів (4,3%), значне відхилення від світової структури; географічній сконцентрованості імпортних потоків (40% імпорту з Росії), що гальмує нарощування високотехнологічного імпорту з розвинутих країн; недосконалому механізмі державного сприяння експорту. Для підвищення ефективності останнього необхідно уникати цінового ефекту і посилювати структурний, який включає ринковий (вплив географічної структури торговельних потоків на сукупну експортну частку країни) і товарний (вплив товарної структури), зокрема, концентрувати експорт на тих ринках і товарах, попит на які зростає швидше, ніж середньосвітовий. Економічно виправданим з точки зору національних інтересів України є застосування тимчасових протекціоністських заходів щодо високотехнологічних і наукомістких галузей, які в майбутньому повинні створити нові порівняльні і конкурентні переваги.

  1. Динаміка і структура експортних потоків України визначається внутрішніми та зовнішніми факторами (макроекономічними, фінансовими, інноваційними, інституційними, ціновими, структурними, конкурентними, протекціоністськими, політичними, інтеграційними, глобалізаційними). У довгостроковому періоді розширення ЄС сприятиме збільшенню обсягів та вдосконаленню структури вітчизняного експорту завдяки уніфікації митного тарифу і торговельно-адміністративних правил, пожвавленню економічної кон’юнктури розширеного ринку, нівелюючи можливі негативні наслідки. Емпіричне дослідження впливу чинників на величину вітчизняного експорту засвідчило його залежність від обсягів прямих іноземних інвестицій, світових цін на мінеральну продукцію, руди і метали (пряма залежність) та валютного курсу (обернена залежність) і тим самим підтвердило його цінову конкурентоспроможність.

  2. Механізм забезпечення ефективного експортоорієнтованого розвитку України повинен формуватись із урахуванням національної специфіки та потенційних можливостей економіки, досягнень світового досвіду та ключових тенденцій світогосподарських процесів. Він має включати вдосконалення інституційної інфраструктури сприяння експорту, оптимізацію іноземного інвестування на основі покращення інвестиційної привабливості, підвищення інноваційної спроможності економіки і технологічного рівня виробництва, забезпечуючи перерозподіл ресурсів із застарілих, безперспективних виробництв у високотехнологічні та наукомісткі галузі, які повинні стати носіями економічного зростання України в масштабах світового ринку.

3184247695738774.html
3184302589635619.html
3184374705519150.html
3184581704143570.html
3184734770760509.html