ТЕМА 11. Роль та значення окремих країн і регіонів - О. А. Шекшуєв міжнародна економіка

ТЕМА 11. Роль та значення окремих країн і регіонів

у міжнародній економіці


Питання лекції

  1. Класифікація країн за станом соціально-економічного розвитку.

  2. США у світовій економіці (СЕ).

  3. Західна Європа у СЕ.

  4. Японія у СЕ.

  5. Країни, що розвиваються, у СЕ.

  6. “Нові індустріальні країни” у системі світового господарства.

  7. Країни з перехідною економікою у світовому господарстві.


11.1. На початку ХХІ ст. світове господарство досягло принципово нових кількісних і якісних параметрів.

Чисельність населення перевищила 6 млрд. чол., економічно активне населення перевищило 2,8 млрд. чол., з них 20% зайняте в промисловості, а близько 49% - у сільському господарстві.

У середньому на душу населення у світі продукується близько 4000 дол. ВВП на рік. За даними Світового банку, 8% дає сільське господарство, 37% - промисловість, понад 50% - обслуговуючі галузі.

У світі існують понад 200 країн. Вони відрізняються за економічним потенціалом, соціальними умовами.

Визначимо головні критерії, за якими здійснюється класифікація різних країн:

Традиційно визначають три групи країн:

До промислово розвинутих належать країни, які, насамперед, об’єднані в Організацію Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР або OECD). На 1 січня 2004 р. їх було 30 (Австралія, Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, Словаччина, США, Туреччина, Угорщина, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія). Крім того, до списку розвинутих відносяться нові члени ЄС, тобто Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Латвія, Литва.

На чолі списку найбільш розвинутих країн стоїть так звана “велика сімка:

До другої групи належать країни колишнього СРСР і Східної Європи, які не стали членами ЄС. Йдеться про наступні країни: Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Сербія і Чорногорія, Румунія, Болгарія, Білорусія, Росія, Україна, Молдавія, Грузія, Азербайджан, Арсенія, Туркменія, Узбекистан, Таджикистан, Казахстан і Киргизія.

До третьой групи належать інші держави світу.

Зазначена класифікація має суттєві зауваження. Так, Таджикистан або Киргизія відносяться до більш розвинутих країн, ніж Бразилія, Китай або Індія.

Існує інший критерій – рівень доходів на душу населення на рік, за яким визначають:

Економічно розвинуті країни, частина яких досягла постіндустріальної стадії розвитку, тенденції розвитку в цілому складаються під впливом НТР, насамперед, інформаційних технологій. Господарська структура являє собою універсальний набір галузей, підгалузей та виробництв, орієнтованих на забезпечення потреб не тільки внутрішніх, а й світового ринку. Інформація стала провідним економічним ресурсом.

У країнах з перехідною економікою пріоритетну роль відіграють структурна перебудова економіки, яка повинна забезпечити виконання завдань завершальних циклів індустріального суспільства.

У найменш розвинутих країнах ще чекають свого вирішення проблеми аграрної цивілізації (продовольча криза, відстала соціальна структура), також питання індустріальної епохи та втілення засад інформаційного суспільства.

11.2. США є найбільш розвинутою державою світу. Обсяг ВВП на початку ХХІ ст. перевищує 8 трлн. дол., тобто становить близько 25% світового ВВП.

Головними причинами пануючого становища Сполучених Штатів є такі:

Важливими передумовами розвитку країни є:

Господарська структура США підкреслює постіндустріальний характер економіки, коли сфера послуг забезпечує 63% ВВП країни, тоді як промисловість і будівництво дають 36%, а сільське господарство – 3%.

Схожі цифри пропонує структура зайнятості населення: сфера послуг – 72%, промисловість і будівництво – 25%, сільське господарство – 3%.

США мають найміцніші ТНК світу. Тільки “Дженерал Моторз” за обсягами продаж випереджає ВВП 105 країн. Штат Каліфорнія за обсягом валової продукції в змозі займати 6 місце у світі.

Долар залишається провідною світовою валютою. Індекси фондового ринку США DJIA (Доу-Джонса) і NASDAQ є найвпливовішими при аналізі ділової активності. Саме на території Сполучених Штатів розташовані ключові міжнародні організації, насамперед, ООН з численними підрозділами, включаючи МВФ і СБ.


11.3. Географічно і політично Західна Європа являє собою неоднозначне утворення. Йдеться про вступ 10 нових членів до ЄС і плани подальшого розширення організації за рахунок Румунії та Болгарії, а також Хорватії. Таким чином, ЄС і Західна Європа більше не є синонімами.

Традиційні західноєвропейські країни являють собою диференційовану картину. Найбільш впливовими за масштабами економіки є Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія.

За розмірами території та населення і темпами зростання до лідерів наближається Іспанія.

Достатньо високий економічний потенціал і високі соціальні стандарти життя характерні для скандинавських країн, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Австрії, Швейцарії, Ісландії, Данії.

Повинні подолати значне відставання Португалія і Греція.

Ірландія зробила значний стрибок у розвитку за рахунок значної допомоги з боку ЄС.

Держави-карлики (Ліхтенштейн, Монако, Сан-Марино, Ватикан) своєрідно вмонтовані в національні економіки більш розвинутих країн.

ФРН закріпила позиції у повоєнні роки за рахунок заборони воєнного виробництва, великого припливу іноземного капіталу в межах плану Маршалла, традиційно міцної важкої індустрії, а пізніше за допомогою дешевої робочої сили з колишньої Німецької Демократичної Республіки й країн Середземноморського басейну.

Місце Німеччини в міжнародному поділі праці визначається відносно вузькою спеціалізацією на високоякісній продукції машинобудування і хімії. Крім того, німецька економіка є суттєво експортоорієнтованою. В окремі роки за сумою національного експорту ФРН випереджала США.

Межа ХХ і ХХІ ст. висвітлила проблеми відставання в наукоємних технологіях і дефіцит відповідних кадрів, що частково вирішується за рахунок заохочення фахівців зі Східної Європи й Азії.

У Франції держава в повоєнні роки завжди широко втручалася в економічне життя, тому зовнішньоекономічні пріоритети суттєво залежали від змін лівих і правих урядів.

Одночасно Франція демонстративно проводила самостійну воєнно-політичну стратегію. Це дозволило стати ядерною і космічною державою. Суттєвим моментом є дуже висока питома вага атомної енергетики в сумі енергетичних потужностей. Держава грає помітну роль в експорті сільськогосподарської продукції та туристичних послуг.

Певну роль відіграють так звані заморські департаменти (Французька Гвіана з космодромом, Нова Каледонія та ін.).

Велика Британія стикається з проблемами роз’єднаності виробничих одиниць. Традиційно країна прихильна до ідеалів ринкової економіки, вільної торгівлі й конкуренції. Країна належить до ядерного клубу.

Важливу роль грає експорт капіталу, високий міжнародний авторитет фінансово-кредитної системи на чолі з лондонським Сіті, міцність фунту стерлінгів.

Треба зазначити певну роль колоній (Фолклендські острови, деякі Карибські острови та території в Океанії з правами офшорних зон, Гібралтар та ін.).

У повоєнні роки з метою відновлення колишніх позицій держава збільшувала військові витрати за кордоном, здійснювала допомогу країнам, що розвиваються, форсувала експорт товарів і капіталів. Це послаблювало власну економіку, загострювало проблеми нагромадження.

На початку ХХІ ст. фінансовий авторитет Британії притягнув достатньо великі капітали, інколи кримінальні, з колишніх країн соціалістичного табору.


11.4. Ще на початку 60-х років ХХ століття валовий продукт Японії складав 10% від американського.

На початку ХХІ ст. Японія виробляє приблизно 16% світового ВВП порівняно з 25% у США (64% від американського) і 8% у ФРН.

У першій десятці найкрупніших банків 7 японських, а за приватним кредитуванням Японія випереджає усі держави світу. Японія – світовий лідер у виробництві легкових автомобілів.

З кінця 90-х років ХХ століття Японія витрачає коштів на душу населення більше всіх інших країн саме на наукові цілі. За кількістю науковців ця країна випереджає Велику Британію, Німеччину, Францію разом узятих, тому що має:

1) гнучке запозичення в інших цивілізацій;

2) особливий менталітет японців, який спирається на ієрархічну і колективно-групову свідомість;

  1. незначні воєнні витрати (тривалий час існувало обмеження зазначених витрат у обсязі 1% ВВП);

  2. високий рівень заощаджень;

  3. значну роль держави (контроль до 1/3 економіки, значний протекціонізм, який забезпечує позитивне сальдо торговельного і платіжного балансів);

  4. високий рівень податків;

  5. високу продуктивність і одночасно інтенсивність праці;

  6. ефективний контроль за якістю продукції, особливо експортною;

  7. досконалу система постачання, наприклад, знаменитий “Канбан”.

Японська модель є експортоорієнтованою. У 70-ті роки ХХ ст. відбулася реіндустріалізація, тобто новий стрибок у розвитку індустріальних технологій, що забезпечило формування постіндустріальної структури економіки. На початку ХХІ ст. у структурі ВВП переважає виробництво послуг – 58%, тоді як промисловість і будівництво, а також сільське господарство забезпечують відповідно 40% і 2%. У структурі працюючих приблизно 60% займають зайняті у сфері послуг при 6% сільськогосподарських і 34% промислових працівників.

Перші роки ХХІ ст. принесли в японську економіку дефляцію, яка погіршила макроекономічні показники, насамперед, стан банківської системи й експортні можливості у зв’язку зі зростанням курсу єни.

Але незважаючи на складності, японська економіка залишається другою в світі.


11.5. Приблизно 80% країн світу належать до тих, що розвиваються. Їхня диференціація дуже велика.

З одного боку, члени ОЕСР Мексика і Південна Корея, а також виробники нафти на чолі з 13 членами організації країн експортерів нафти ОПЕК (OPEC). Йдеться також про космічні держави Бразилію, Індію. Одночасно треба вказати на ядерні країни, тобто Індію і Пакистан.

З іншого боку, країни Тропічної Африки, Непал, Афганістан, М’янма відзначаються слабким технологічним розвитком, низькими рівнем і тривалістю життя. Так, у Чаді, Нігері та деяких інших африканських країнах середньостатистичний мешканець не доживає до 40 років.

Головні риси країн, що розвиваються:

1) багатоукладність економіки, включаючи значну роль патріархального укладу;

2) висока зовнішня заборгованість;

    1. високі темпи приросту населення і суттєві демографічні проблеми;

    2. монокультурність економіки з перевагою здобуття і експорту сировини;

    3. проблеми голоду і неврожаю, проблеми системи охорони здоров’я і освіти, висока корупція;

    4. висока залежність від іноземного капіталу.


11.6. До нових індустріальних країн належать ті, хто за короткий термін зробив якісний стрибок в економічному, технологічному і соціальному розвитку.

Визначимо 4 хвилі становлення нових індустріальних країн і територій:

“Перша хвиля” включає:

- Аргентину, Бразилію, Мексику;

“Друга хвиля” підкреслює зростання таких держав:

“Третя хвиля” стосується:

“Четверта хвиля” має відношення до:

Головними ознаками нових індустріальних країн є:


11.7. До країн з перехідною економікою належать колишні соціалістичні держави, тобто Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Сербія і Чорногорія, Румунія, Болгарія, Білорусія, Росія, Україна, Молдавія, Грузія, Азербайджан, Арсенія, Туркменія, Узбекистан, Таджикистан, Казахстан і Киргизія.

Економічні перетворення у зазначених країнах здійснюються в наступних напрямках:

1) перегляд ролі держави в економіці, зокрема, в міжнародних відносинах;

2) поступове введення конвертованої національної валюти;

  1. забезпечення макроекономічної стабілізації;

  2. успішний розвиток приватного сектора;

  3. реформа цін і ринків;

  4. встановлення приватної власності на землю;

  5. створення сприятливого інвестиційного клімату.



ТЕМА 12. Інтеграція України в сучасну систему

світового господарства


Питання лекції

  1. Сутність сучасної зовнішньоекономічної політики України.

  2. Вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ) та спрямування на євроінтеграцію.


12.1. Вихідним пунктом становлення української зовнішньоекономічної політики була суперечлива спадщина СРСР.

Участь колишнього СРСР у світовому поділі праці була обмеженою. Країна була достатньо закритою, незважаючи на значну питому вагу в світовому виробництві товарів. Так, у свої кращі часи наприкінці 70-х років ХХ ст. Радянський Союз виробляв близько 20% світової промислової продукції та займав за даним показником 2 місце в світі. Одночасно його частка в світовій торгівлі складала тільки 4% і відповідно10 місце.

Чинники, що обумовили відставання економіки України:

Наша країна здобула можливість участі в МПП завдяки наступним перетворенням:

Наступними кроками повинні стати такі:

1) потенційний вступ до ЄС;

2) поширення зв’язків з країнами СНД, насамперед, членами Єдиного економічного простору – Росією, Казахстаном, Білорусією;

3) визначення шляхів підвищення конкурентоспроможності української економіки;

4) отримання від ЄС статусу країни з ринковою економікою;

5) завершення переговорів щодо вступу до СОТ;

6) зміни в законодавстві з метою його потенційної відповідності до вимог ЄС і СОТ;

7) щорічна гармонізація 500 національних стандартів з міжнародними стандартами;

  1. удосконалення структури експорту, збільшення частки високотехнологічної продукції;

  2. розширення експортної інфраструктури українських підприємств за кордоном;

  3. подальша диверсифікація економічних відносин, насамперед, в енергетичному секторі (використання нафтогону “Одеса-Броди”).

Таким чином, стратегічною метою є євроатлантична інтеграція держави, тобто членство в ЄС і НАТО. Паралельно повинен розвиватися процес щодо вступу до СОТ.

Одночасно необхідно поширити відносини з країнами колишнього СРСР, насамперед, у межах Єдиного Економічного Простору (ЄЕП).


12.2. Входження України до СОТ є одним з головних факторів досягнення безпечного і стабільного середовища в країні. Це передбачає формування зовнішньоекономічної політики відповідно до багатосторонніх правил членства в СОТ.

Світова Організація Торгівлі (WTO) є правонаступником Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (GATT), яка існувала з 1947 по 1994 р.р. СОТ була заснована 1 січня 1995 року в підсумку Уругвайського раунду переговорів (1986-1994 р.р.). На сьогодні організація нараховує 145 членів, які забезпечують 95% світової торгівлі та понад 85% населення світу. Основним видом діяльності є проведення тривалих багатосторонніх торговельних переговорів, які мають назву “раунди”. Протягом історії існування ГАТТ-СОТ пройшло 8 раундів. Результатом роботи перших семи раундів стало, зокрема, зниження середньої величини митного оподаткування до 4,7% для розвинутих країн і 7,1% для слаборозвинутих країн.

СОТ об’єднала ГАТТ, ГАТС і угоду з торговельних проблем права на інтелектуальну власність.

Наша держава розпочала переговорний процес у 1993 р.

Визначимо основні позитивні наслідки потенційного приєднання до СОТ:

Відзначимо головні негативні наслідки приєднання до СОТ:

Необхідними кроками є підписання угод про відсутність претензій з кожною з держав-членів СОТ, а також гармонізація національного законодавства згідно з вимогами організації. За деякими оцінками, цифра правових актів в Україні, яка потребує змін, перевищує 2000.

У процесі гармонізації законодавства кожна країна-претендент повинна дотримуватися певних правил, насамперед, 4 ключових:

1) захист національних галузей тільки за допомогою тарифних обмежень;

2) зменшення і скасування тарифів шляхом проведення багатосторонніх переговорів;

3) дотримання правила єдиного національного режиму для вітчизняних та іноземних агентів на внутрішньому ринку після виконання останніми обов’язкових митних процедур;

4) дотримання принципу найбільшого сприяння для усіх країн членів СОТ.

Європейський вибір України обумовлений наступними моментами:

Програмно рішення України про членство в ЄС було сформульовано в Посланні Президента до Верховної Ради у 2002 р., в якому до 2011 року планувалося здобуття повного членства в організації шляхом проходження проміжних етапів впритул до виконання Копенгагенських критеріїв.

Але Європейський Союз запропонував концепцію співробітництва “Велика Європа-Сусідство”, а потім “Нове сусідство”. За думкою євро- інтеграторів, Україна повинна вирішити деякі проблеми:

Євросоюз сформулював так звані Копенгагенські критерії членства. Вони підрозділяються на три категорії:

1) грошово-кредитна сфера;

2) реальний сектор;

3) соціальна сфера.

По першій категорії Україна має кращі показники, ніж в середньому за критеріями, по відсотку державного боргу відносно ВВП, відсотку дефіциту державного бюджету відносно ВВП, а також по коливанню курсу гривні. Одночасно є невідповідність по темпах інфляції та рівню ставки відсотка.

По другій категорії наша держава перевищила копенгагенську межу за приростом ВВП та інвестицій в основний капітал. Одночасно вдвічі відстає цифра розміру ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності та в сім разів відстає цифра частки зайнятих у малому бізнесі.

По третій категорії є значне відставання. По рівню середньої зарплати Україна відстає від критеріїв ЄС у 25 разів. Українці витрачають на харчі в 4,5 раза більше (до 60% втрат), ніж за вимогами ЄС. Обсяг фінансування науки у відсотках до ВВП вдвічі відстає від цифри Євросоюзу. За коефіцієнтом Джині відставання від стандартів складає три рази, а за рівнем бідності – два рази.

За розрахунками фахівців, при збереженні існуючої динаміки реальний сектор економіки здатний зблизитися із стандартами ЄС за 4 роки, а соціальна сфера – за 14 років.

ТЕМА 13. Глобалізація та економічний розвиток

у світовому контексті


Питання лекції

  1. Сутність та головні етапи економічної глобалізації.

  2. Особливості сучасної економічної глобалізації та її основні форми.

  3. Українська держава у контексті глобалізму.

  4. Сутність економічного розвитку у світовому контексті, його фактори та сучасні моделі.


13.1. Категорія “глобалізація” похідна від латинського слова “globus” – куля. Найближчим синонімом глобального є планетарний, тому йдеться про складний системний процес, який охоплює всі сторони суспільного життя планети.

У 60-80-ті роки ХХ століття послідовно дискутувалися проблеми глобальних проблем людства, глобалізму як визнанню спільних, загально цивілізаційних закономірностей розвитку окремих країн і регіонів. У 90-ті роки поширилося використання терміну “глобалізація”.

Серед учених немає єдиної точки зору на вказану категорії. Але можна зробити таке визначення: глобалізація – це сучасний процес бурхливого поєднання всіх сторін суспільного життя з домінуванням загальносвітових закономірностей над національними, що пов’язано з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального і формуванням основ ноосферно-космічної цивілізації.

Економічна глобалізація є ключовою складовою суспільної глобалізації та одночасно останнім, сучасним етапом розвитку процесу інтернаціоналізації господарського життя.

Слід відрізняти економічну глобалізацію і глобалізацію економічного життя. Якщо остання категорія описує поступовий процес поширення інтернаціоналізації, то економічна глобалізація є процесом переходу від світової до глобальної (планетарної) економіки.

Світова (міжнародна) економіка – це об’єднання взаємопов’язаних суверенних національних економік, що є рисою індустріального суспільства.

Глобальна економіка – це вища форма економічної діяльності в планетарному обсязі, що характерно для постіндустріального суспільства при фактично другорядному значенні ролі держав і націй.

Визначимо головні риси економічної глобалізації.

1. Зростаюча взаємозалежність економік різних країн на підставі відкритості національних ринків і поглиблення міжнародного поділу праці.

2. Поглиблення глобальних проблем людства, які підрозділяються на три основні групи:

  1. проблеми взаємодії людини й природи, зокрема:

  1. проблеми суспільних взаємодій, зокрема:

  1. проблеми розвитку людини та її майбутнього, зокрема:

Усі глобальні проблеми породжують нестачу коштів для прогресу людства, ведуть до деградації довкілля і самої людини.

  1. Поступове передавання окремими державами своїх функцій суб’єктів міжнародних відносин і міжнародного права зовнішньому контролю наднаціональних органів.

  2. Зростання світових комунікативних мереж за рахунок упровадження новітніх інформаційних технологій.

  3. Випереджаючий та ключовий розвиток ТНК і БНК при суттєвому скороченні витрат на здійснення міжфірмових господарських контактів.

  4. Розвиток тенденції до формування глобальної цивілізації зі спільними цінностями громадянського суспільства, демократизації життя.

  5. Підвищення ролі нових впливових гравців міжнародного життя (міжнародні організації, інституціональні інвестори, неурядові організації та фонди, великі міста, окремі видатні особистості).

  6. Виникнення нових форм конкуренції без можливості визначення державної належності суб’єктів, що конкурують.

Існують декілька підходів до визначення етапів розвитку економічної глобалізації.

Перший підхід підкреслює постійність і поступовість розвитку глобалізації економічного життя з визначенням таких етапів:

1) із стародавніх часів до великих географічних відкриттів з обмеженими, локальними міждержавними відносинами;

2) з початку великих географічних відкриттів до середини ХІХ століття при повільному прогресуванні й формуванні світового ринку; саме на даному етапі виникли та успішно діяли прообрази сучасних ТНК – Вест-Індська та Ост-Індська компанії;

3) із середини ХІХ ст. до 80-х років ХХ ст. при структурній глобалізації, що пов’язувалася з економічним і територіальним переділом світу та боротьбою протилежних соціально-економічних систем;

  1. з кінця 80-х років ХХ ст. - до нашого часу.

Другий підхід вважає початком економічної глобалізації останню чверть ХХ ст. на підставі початку нового етапу НТР і переходу до постіндустріальних засад розвитку.


13.2. Розвиток процесу глобалізації супроводжується суперечливими наслідками.

З одного боку, розширюються можливості окремих країн щодо використання оптимального співвідношення різноманітних ресурсів. З іншого - загострюється конкурентна боротьба і поширюється прірва в рівні розвитку країн і регіонів.

Визначимо ключові суперечності глобалізаційонго процесу.

1. Галузеві диспропорції, коли перевагу отримують обробна промисловість і сфера послуг з одночасною деградацією сільського господарства, вугільної промисловості та ін.

  1. Територіальні диспропорції з поширенням розриву в економічному і соціальному розвитку країн і цілих регіонів.

  2. Так звана “деіндустріалізація”, коли, з позитивного боку, зростає питома вага сфери послуг, енергозбереження та екологічності виробництва, а з негативного боку, спостерігається повернення до патріархальних, доіндустріальних форм виробництва внаслідок неконкурентоспроможності суб’єктів окремих країн.

  3. Відрив фінансових потоків від реальних потреб розвитку виробництва, що веде до зростання кризи заборгованості, насамперед, країн, що розвиваються, при одночасному дефіциті необхідних інвестицій.

  4. Зростання організованої злочинності, зокрема, світового тероризму, який спирається на транснаціональні ресурсні потоки. Крім того, виникають рухи протесту проти проявів глобалізації (заходи антиглобалістів).

  5. Розвиток масової культури, що сприяє взаємозбагаченню культур, але одночасно здійснює шкоду національним мовам і культурним цінностям окремих країн і регіонів.

7. Традиційні євроатлантичні цінності не завжди відповідають уподобанням представників окремих країн, конфесій та етнічних груп, що провокує прояви націоналізму, ксенофобії, релігійного фундаменталізму.

Економічна глобалізація є складною багаторівневою системою.

Світовий рівень глобалізації характеризується зростаючою взаємозалежністю країн і регіонів.

Глобалізація на рівні окремої країни пов’язана з відкритістю економіки, експортною та імпортною квотами, обсягом експорту та імпорту капіталу та ін.

Галузевий аспект ілюструється, наприклад, співвідношенням обсягів внутрішньогалузевої торгівлі до загальносвітового виробництва галузі.

Глобалізація на мікрорівні залежить від того, як ефективно диверсифікувала фірма власні надходження та розмістила активи, а також як широко вона бере участь у міжнародному трансфері технологій. Крім того, принципове значення має використання сучасних інформаційних технологій у господарській діяльності.

Визначимо головні форми економічної глобалізації:

1) зростання відкритості економіки країн;

2) регіоналізація і поширення міжнародної економічної інтеграції;

3) випереджаючий розвиток світового фінансового ринку і фінансових операцій;

4) зростання ролі міжнародних організацій;

  1. значне розширення ролі ТНК і БНК з диверсифікацією їх діяльності; одночасно типовими стали процеси злиття, тобто укрупнення раніше окремих компаній;

  2. використання глобальних ресурсних джерел, що дозволяє підвищити ефективність виробництва, зокрема, із здійсненням ресурсозбереження;

  3. значне підвищення міжнародної мобільності робочої сили та ін.


13.3. Україна є учасником сучасних глобалізаційних процесів. Це полягає у наступних моментах:

Головними ризиками економічної глобалізації для нашої держави є:

13.4. Глобалізація тісно пов’язана з визначенням економічного розвитку.

Будь-який розвиток, зокрема, економічний, є процесом удосконалення окремих елементів або системи в цілому впритул до переходу до принципово нових якісних характеристик. Такий підхід має двоїсте тлумачення.

З одного боку, розвиток є синонімом прогресу, тобто односпрямованого, лінійного руху.

З іншого боку, розвиток – це підсумок циклічного, хвилеподібного руху за схемою: регрес-застій-прогрес.

Економічний розвиток є рушійною силою суспільного прогресу і передбачає такі складові:

- збереження і відновлення довкілля.

Необхідно відрізняти категорії “економічне зростання” і “економічний розвиток”. Різними економістами й соціологами вважається розвитком таке збільшення обсягів виробництва, яке забезпечує поліпшення рівня життя більшості населення, сприяє економічній та політичній свободі особи, гальмує екологічну деградацію. Останній аспект є змістом так званого “сталого розвитку”, який був уперше проголошений у 1992 р. на спеціальній конференції під егідою ООН у Ріо-де-Жанейро.

Визначимо ключові фактори економічного розвитку:

У сучасній науці визначають такі головні концепції економічного розвитку:



ТЕМАТИКА

контрольних робіт з курсу “Міжнародна економіка”

для студентів заочної форми навчання


01.01.01. Міжнародний поділ праці та його особливості на сучасному етапі.

01.02.02. Форми і напрями розвитку міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва.

01.03.03. Проблеми участі України у міжнародному поділі праці.

01.04.04. Структура міжнародної економіки.

02.01.05. Історія виникнення та розвитку світового ринку.

02.02.06. Характерні риси сучасного світового господарства.

02.03.07. Вплив НТР на інтернаціоналізацію виробництва.

02.04.08. Види та характерні особливості сучасних міжнародних відносин.

03.01.09. Аналіз двох типів зовнішньоекономічної політики.

03.02.10. Сутність державного регулювання міжнародної торгівлі.

03.03.11. Зовнішньоторговельна політика сучасної України.

04.01.12. Суть і класифікація послуг.

04.02.13. Особливості міжнародної торгівлі послугами.

04.03.14. Вплив транспортних витрат на міжнародну торгівлю.

04.04.15. Класифікація інструментів торгової політики у сфері торгівлі послугами.

05.01.16. Платіжний баланс: основні поняття та джерела інформації.

05.02.17. Платіжний баланс: стандартні компоненти.

05.03.18. Рахунок поточних операцій платіжного балансу.

05.04.19. Платіжний баланс України.

05.05.20. Теорії платіжного балансу.

06.01.21. Основні риси сучасного міжнародного ринку праці.

06.02.22. Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили.

06.03.23. Вплив НТР та ТНК на міжнародну трудову міграцію.

06.04.24. Еміграція робочої сили з України в сучасних умовах.

07.01.25. Форми міжнародного руху капіталу.

07.02.26. Сутність міжнародного кредиту.

07.03.27. Прямі закордонні інвестиції.

07.04.28. Україна на ринку міжнародних інвестицій.

08.01.29. Сутність і основні тенденції розвитку міжнародних валютних відносин.

08.02.30. Міжнародна валютна система як форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин.

08.03.31. Сутність сучасної кризи заборгованості.

08.04.32. Перспектива повної конвертованості національної валюти України.

08.05.33. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

09.01.34. Особливості міжнародних науково-технічних відносин на сучасному етапі.

09.02.35. Міжнародна передача технології в широкому й вузькому розумінні.

10.01.36. Міжнародна економічна інтеграція - вища форма інтернаціоналізації господарського життя.

10.02.37. Етапи розвитку інтеграційних процесів в Європі.

10.03.38. Сучасні інтеграційні угруповання країн.

11.01.39. США у світовій економіці.

11.02.40. Західна Європа у світовій економіці.

11.03.41. Японія у світовій економіці.

11.04.42. Країни, що розвиваються, у світовій економіці.

11.05.43. “Нові індустріальні країни” в системі світового господарства.

11.06.44. Країни з перехідною економікою у світовому господарстві.

      1. Державне регулювання міграційних процесів в Україні.

12.02.46. Пріоритети та основні напрями здійснення зовнішньоекономічної політики України на сучасному етапі.

12.03.47. Європейський вибір України і його наукове забезпечення.

12.04.48. Японія - далекосхідний партнер України.

12.05.49. Стратегія України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

12.06.50. Приєднання України до СОТ: проблеми та перспективи.

12.07.51. Шляхи інтеграції України у Європейський Союз: основні вимоги до членства, етапи приєднання та інституційний механізм.

      1. Економічні аспекти глобальних проблем.

13.02.53. Сучасні форми вияву і можливості розв’язання глобальних проблем людства.

13.03.54. Українська держава в контексті глобалізму.

13.04.55. Інформація - провідна ознака глобалізації.

13.05.56. Небезпечні тенденції глобалізації щодо країн, які розвиваються.


^ СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


  1. Авдокушин Е. Международные экономические отношения. Уч. пособие (6-е изд.). - М., 2001. - 340 с.

  2. Акопова Е. Мировая экономика и международные экономические отношения. - М.: Феникс, 2001. - 416 с.

  3. Александрова А. Международный туризм:Учебник. - М., 2002. - 470 с.

  4. Басова Т. Практикум по курсу «Мировая экономика». - М., 2001. - 112с.

  5. Басовский Л. Мировая экономика: Курс лекций. - М., 2001. - 208 с.

  6. Буглай В. Международные экономические отношения/ 2-е изд. -М., 2001. - 256 с.

  7. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. 2-е вид. - К., 2000. - 241 с.

  8. Вершинин А. Внешнеэкономическое право. Введение в правовое регулирование. - М.: Норма, 2001. - 256 с.

  9. Владимиров К. Митне регулювання: Навч. посібник/ 2-е вид. - Херсон, 2002. - 336 с.

  10. Дахно І. Міжнародна економіка. - К.: МАУП, 2002. - 216 с.

  11. Дудчак В. Митна справа: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 310 с.

  12. Киреев А. Международная экономика: В двух томах. - М., 2001. - 416 с. и 488 с.

  13. Козак Ю. Міжнародна економіка: Навч. посібник. - К.: ЦУЛ, 2002. - 436с.

  14. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник/ 3-є вид. - К., 2002. - 406 с.

  15. Мировая экономика: Краткий курс лекций/ Под. ред. В. М. Воронина – М., 2001. - 186 с.

  16. Мировая экономика: Уч. пособие/ Под ред. Н. Николаевой - М., 2002. - 575 с.

  17. Мировая экономика: Учебник/ Под ред. К. Булатова - М., 2002. -734 с.

  18. Мировая экономика: Учебник/ Под ред. Т. Гриса – С-Пб., 2001. - 320с.

  19. Міжнародна економіка (Методичні вказівки до організації самостійної роботи студентів за спеціальностями 7.0501.06–“Облік і аудит” і 7.0501.07–“Економіка підприємства”) / Укл.: Є.П. Данильченко, І.А. Островський, О.А. Шекшуєв - Харків: ХДАМГ, 2003. – 35с.

  20. Міжнародні економічні відносини: Історія МЕВ: Підручник /А.С. Філіпенко та ін. /. - К., 1992. - 191 с.

  21. Міжнародні економічні відносини: Сучасні МЕВ: Підручник. (А.С. Філіпенко та ін.). - К., 1992. - 255 с.

  22. Мовсесян А. Мировая экономика: Учебник. - М., 2001. - 656 с.

  23. Раджабова З. Мировая экономика. Учебник/ 2-е изд. - М., 2002. - 320с.

  24. Рокоча В. Міжнародна економіка: У 2-х кн. - К.: Таксон, 2000. - 320 с.

  25. Савельєв Є. Міжнародна економіка. Теорія міжнародних торгівлі і фінансів. - К.: Економічна думка, 2002. - 504 с.

  26. Світова економіка: Підручник. (А.С. Філіпенко та ін.). - К.: Либідь, 2000. - 582 с.

  27. Система світової торгівлі: Практичний посібник/ Пер. з англ. - К., 2002. - 346 с.

  28. Толкачев С. Международная экономика: теория и практика. - М., 2001. - 178 с.

  29. Україна і світове господарство на межі тисячоліть/ За ред. А.С. Філіпенка. - К.: Либідь, 2002. - 470 с.

  30. Фомичев В. Международная торговля. 20-е изд. - М., 2001. - 446 с.

  31. Фомишин С. Международные экономические отношения. Практикум. Херсон, 2002. - 246 с.

  32. Халевинская Е. Мировая экономика: Учебник: 2-е изд. - М., 2002. - 378 с.

  33. Хасбулатов Р. Мировая экономика. В 2-х кн. - М.: Экономика, 2001. - 1272 с.

  34. Храмов В. Зовнішньоекономічна політика. - К.: МАУП, 2001. - 340 с.

  35. Цыганков П. Теория международных отношений: Уч. пособие. – М., 2002. – 590 с.

  36. Циганкова Т. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 340 с.

37. Циганкова Т. Міжнародні організації. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.

38. Чернявский С. Международный офшорный бизнес и банки. - М., 2002. - 144 с.


Зміст


Вступ……………………………………………………………………….

^ Тема 1. Предмет, значення і завдання курсу “Міжнародна економіка”.

Тема 2. Міжнародні економічні відносини в міжнародній економіці…

Тема 3. Міжнародна торгівля товарами………………………………….

Тема 4. Міжнародна торгівля послугами………………………………..

Тема 5. Платіжний баланс………………………………………………...

Тема 6. Міжнародна міграція робочої сили……………………………..

Тема 7. Міжнародний рух капіталу………………………………………

Тема 8. Міжнародна торгівля фінансовими інструментами……………

Тема 9. Міжнародні науково-технічні відносини………….……………

Тема 10. Міжнародні економічні інтеграційні відносини...……………

Тема 11. Роль та значення окремих країн і регіонів у міжнародній економіці…………………………………………………………………...

Тема 12. Інтеграція України в сучасну систему світового господарства.

Тема 13. Глобалізація та економічний розвиток у світовому контексті..

Тематика контрольних робіт з курсу “Міжнародна економіка” для студентів заочної форми навчання ………………………………………

Список літератури.......................................................................................

3

3

7

11

18

22

24

27

32

41

45


51

57

61


66

68
^ Навчальне видання

Міжнародна економіка: Тексти лекцій (для студентів 3 курсу денної і заочної форм навчання спец. 6.050100 "Облік і аудит", "Економіка підприємства").



Автори

Євген Петрович Данильченко,

Ігор Анатолійович Островський,

Олександр Анатолійович Шекшуєв


Відповідальний

за випуск В.В. Косов


Редактор С.Д. Сусло


План 2005, поз. 405

Підп. до друку 28.02.05

Друк на ризографі.

Замовл. №______

Формат 60х84 1/16

Умовн.-друк. арк. 5,0.

Тираж 150 прим.

Папір офісний.

Обл.-вид. арк. 5,2

Ціна договірна


61002, Харків, ХНАМГ, вул. Революції, 12
Сектор оперативної поліграфії ІОЦ ХНАМГ
61002, Харків, вул. Революції, 12


3211942418892943.html
3212083613536590.html
3212154408136225.html
3212234743822823.html
3212385981632462.html